Денис Марчук

Денис Марчук

10026 червня ми будемо святкувати День молоді.  І як  в нас офіційно прийнято,  в цей день  з високих трибун лунатимуть вітання  і звернення до нашої молодої зміни зі словами  впевненості, що  саме  завдяки їм Україна матиме майбутнє.  Істинні слова, але поки що далекі від тих можливостей, які є в української молоді.

Аналізуючи  основні права та свободи молоді, зауважимо, що вони не відрізняються від прав і свобод всіх громадян України. Про це свідчить той факт, що в Основному Законі – Конституції України, якій 28 червня виповнюється  20  років, відсутнє слово «молодь». Однак, розуміючи, що молодь є окремою соціальною групою, законодавець прийняв Закон України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні» від 5 лютого 1993 року. У  цьому документі  визначено, що молодь – це громадяни України віком від 14 до 35 років. Записано:  про перше робоче місце, підтримку підприємницької діяльності, вирішення житлових проблем, право на освіту та культурний розвиток тощо. Загалом передбачено  відповідальність держави  за створення умов щодо саморозвитку і самореалізації молоді.

Натомість на практиці маємо ситуацію, за якої  Україна швидкими темпами і безповоротно втрачає власну молодь. Фактично  ключову конкурентну перевагу  в  сучасному світі, де  креативний капітал цінує ться набагато більше за сировинні ресурси. Соціологічні дослідження  свідчать, що  50 відсотків молоді  готові поїхати з України у пошуках кращого життя. Такий надвисокий відсоток «латентних мігрантів» пов’язаний з існуванням ни зки важливих соціальних проблем, які не вирішуються державою з року в рік.

Не розуміють  потреб молоді і ті політичні сили, які формують державну по літику. Через низьку явку  на виборах  молодь  як електоральна група  політиків  не цікавить. Тому більшість партій у власних програмах обмежується декларативними заявами про високу стипендію, перше робоче місце тощо.  Маємо враховувати, що  такий  «популізм»  досягає зворотного ефекту і  відштовхує молодих людей  від політики. Сучасна молодь  вміє аналізувати  і не терпить  обману, яким зловживають наші політики.  Саме зневіра  у можливості  самореалізації у власній країні  і  є  для неї  основним мотиваційним чинником масово  їхати  закордон, де така перспектива можлива. 

З однієї сторони,  виїзд  молоді  за кордон на навчання і роботу  несе  позитиви,  бо вона  отримує іноземну  освіту і досвід.  А з іншої, кількість української молоді у європейських країнах вже просто приголомшує, тому виникає  сумнів, чи захоче  вона  колись  повернутись  в Україну.  Варто відзначити, що сьогодні вік трудових мігрантів значно помолодшав. Якщо 5-7 років тому  він становив у середньому 40-45 років, то сьогодні – до 30 років.

В останні роки до традиційної сезонної міграціїробочих спеціалістів  додалась  хвиля мігрантів для навчання  та спеціалістів зі сфери  ІТ, інженерів  тощо. Якщо раніше українці намагались виїхати в заможну Західну  Європу, то зараз з радістю обирають  країни Центрально-Східної Європи,  в  яких після вступу  в  ЄС  в самих виник кадровий  голод.  Такі сусідні країни як Польща та  Чехія здійснюють цілеспрямовану політику залучення українських кваліфікованих працівників і студентів.

Якщо ми хочемо зберегти нашу молодь, маємо створювати умови для отримання нею хорошої і конкурентної освіти в Україні, можливості розпочати власну справу, надавати пільгові кредити для купівлі житла тощо. Не менш важливо запустити в роботу «соціальні ліфти».

З цією метою при Аграрній партії України, за ініціативи молодих людей, розпочала діяльність Молодіжна Рада, яка  зібрала представників з усіх областей України. Головним  її  завданням є  робота зі студентством, надання консультаційної допомоги молодим підприємцям, підтримка спортивних та культурних ініціатив.  Маємо разом  працювати над поверненням віри в Україну.

 

 

П'ятниця, 27 травня 2016 00:00

Дванадцятирічна школа: за і проти

МарчукНа черзі реформа системи шкільної освіти. За словами міністра освіти і науки Лілії Гриневич її початок має закласти ухвалення нинішньою сесією парламенту нового Закону «Про освіту». Зазначимо, що відповідний законопроект, над яким законодавці працювали разом із експертами та працівниками освіти уже пройшов кілька обговорень в Комітеті Верховної Ради України з питань науки і освіти і рекомендований до першого читання. Однак, незважаючи на тривалі дискусії, пропоновані у законопроекті нововведення викликають серйозні зауваження зі сторони громадськості і в експертних колах.

В самому міністерстві освіти і науки фундаментальні зміни в системі науки обіцяли вже з 2017-го - перехід на 12-річне навчання та поділ на початкову, середню й старшу школи. Тепер обережно говорять про 2018-й рік. Як пояснюють в уряді, законотворчий процес затягнувся, оскільки його учасники намагаються знайти компроміс, який би задовольнив і вчителів, і керівників вищих навчальних закладів 1-2 рівня акредитації, яких найбільше зачепить реформа старшої школи.

Головною особливістю пропонованої реформи є запровадження дванадцятирічної повної загальної середньої освіти, яка для початкової освіти розпочнеться – з  1 вересня 2018 року; для базової середньої освіти – з 1 вересня 2022 року; для профільної середньої освіти – з 1 вересня 2018 року. Ця ідея для України не нова. Нагадаємо, запровадження 12-річки в Україні вперше було заплановано ще в 2001 році. Проте, в липні 2010 року Верховна Рада ухвалила новий закон про шкільну освіту, яким повернула 11-річну систему навчання у школах. Окрім цього, нова система освіти передбачала, що діти віком у 5 років мають обов`язково здобути дошкільну освіту в дитсадках. Тож реформа так і не була запроваджена: перший випуск учнів після 12-річного навчання мав відбутися в 2013 році.

Чому ж ми зараз знову повертаємося до цієї ідеї? Автори реформи звертають увагу, що запровадження 12-річки – це крок назустріч європейським стандартам. До того ж за сучасними вимогами школярі фізично не можуть освоїти необхідну кількість знань за 11 років навчання.

Щодо структури системи шкільної освіти, то школа як і сьогодні буде розділена на 3 ступені: перший – початкова школа; другий – базова школа; третій – профільна школа, яка зазнає найбільших змін. Тож після 9 класу абітурієнт зможе обрати собі майбутній напрямок розвитку: загальноосвітній або професійний. Останній передбачатиме 3-річне навчання в професійних ліцеях, коледжах, після яких учні зможуть отримати певну професійну кваліфікацію. Тоді як загальноосвітній напрямок на думку авторів реформи стане більш поглибленим рівнем профільної підготовки абітурієнта до майбутнього вступу до університету за певною спеціальністю.

Натомість, критики запровадження 12-річки вказують на те, що сама суть освітнього процесу не зміниться, але збільшиться термін перебування учня в школі, що не матиме жодної користі для його майбутнього становлення як спеціаліста. Щоб зменшити навчальне навантаження, учням потрібно давати менше теорії і побільше практичних знань. Крім того, збільшиться вартість самого процесу навчання. Відтак, професійна якісна освіта буде не по кишені дітям із малозабезпечених сімей.

Як бачимо, позиція як прихильників, так і критиків пропонованої реформи підкріплена серйозною аргументацією і потребує компромісного рішення. При цьому зосереджуючи ключову увагу на питанні терміну навчання ми ризикуємо потрапити в ситуацію коли «за деревами лісу не видно».

Реформа освіти за своєю суттю одна із найскладніших. Адже при її проведенні недостатньо розуміння сучасних реалій, а необхідно враховувати прогноз розвитку економічної та демографічної ситуації на десяток років вперед. До того ж реформу системи шкільної освіти потрібно проводити разом із реформою вищої школи, яка в свою чергу повинна орієнтуватися на потреби ринку праці. Також шкільну реформу не можна проводити окремо від реформи місцевого самоврядування, бюджетної реформи тощо.

Очевидно, що втілення  будь-яких ідей пов'язане  з ризиками. Проблемою може стати формальний підхід до запровадження 12-річки, при якому відбудуться тільки зовнішні зміни. Відтак, щоб не проводити реформу заради реформ, введення 12-річки краще відтермінувати. Для початку необхідно зосередитись на питаннях матеріально-технічного забезпечення шкіл, запровадженні сучасних методик опанування знань, підвищенні престижу професії педагога, збалансуванні навчальних програм.

Заступник голови Аграрної партії України Денис Марчук

На шляху оптимізації місцевого самоврядування найважливішим питанням є передусім розв’язання проблем, які турбують жителів сільських населених пунктів.

Питання реформування органів місцевого самоврядування назріло вже давно. Адже діюча територіальна організація влади,  успадкована Україною із середини минулого століття, коли про місцеве самоврядування і мови не велося, на сьогоднішній день неефективна. На жаль, процедура добровільного об’єднання громад, на яку покладали дуже великі надії поки що, не дає очікуваних результатів.

Сторінка 4 із 4